Дитяча жадібність. Вчимо дітей ділитися.

Здається, кожен пам’ятає, як в дитинстві мама вчила: поділися м’ячиком, розділи цукерку з братиком. Що ми відчували при цьому? Одні не розуміли, навіщо ділитися, інші ображалися, бо доводилося комусь віддавати частину смаколика, улюблену іграшку. Виникало справедливе питання: чим кращий той, кому я повинен віддати своє?

Жадібністю називають непомірне бажання володіти чимось, нездатність віддати частину іншому.

Скупердяями не народжуються. Такі якості виховуються. Звичайно, це проблема для батьків. Помітили несхвальну рису характеру у дитяти? Невирішеною залишати її не можна.
Перш за все з’ясовуємо – дитяча скупість свідома, чи в такий спосіб відбувається захист власних речей? Визначаючи, пам’ятаймо про вікові можливості й не вимагаємо від малечі того, що знаходиться за психологічною межею певного віку.

Норма чи привід для хвилювання

1. Однорічна дитина не може бути пожадливою. Тиснути на неї моральними принципами, на кшталт: жадібність - погана риса, просто смішно.
2. Дворічні малюки розуміють, предмети бувають свої й чужі. Власні речі для них є частиною свого «Я», значить ніхто не має права брати моє. Відсутність бажання поступатися іграшками, солодощами цілком закономірне. Розуміння скупості в загальноприйнятому понятті ще відсутнє.
3. Три-чотирирічки своїм «не дам» можуть захищати особистий предметний простір або проявляти жадність. Завдання батьків — навчитися розмежовувати негативну рису характеру й природне бажання відстоювати особисте. Малюки цього віку, отримавши відмову партнера по грі поділитися чимось, здатні надавати вчинкам осудливої оцінки «ти жаднюга».
4. Дітлахам віком 5-7 років поняття жадності цілком зрозуміле. Дошкільники вже знають: ділитися добре, скупитися — погано. Негативна реакція на прохання поступитися спокусливою забавкою, відламати шматочок печива братику, сестричці, другові, повинні насторожити дорослих. З'явився привід для роботи над помилками, допущеними у вихованні дитини.

Звідки береться дитяча жадібність

Небажання ділитися не виникає безпідставно. Цей негативізм заслуговує детального розгляду. Причини його лежать глибше, ніж нам здається. Що ж сприяє вихованню пожадливості?

Нестача батьківської уваги

Коли у малечі бракує друзів, вона обмежена в спілкуванні, найближче оточення проявляє байдужість, дитина мимоволі шукає замінники зацікавленості собою і знаходить їх у вигляді матеріальних речей.

Що відбувається?

• Маленька людина прив’язується до предметів, вони стають її кращими друзями. З ними ведуться емоційні розмови, їм довіряють таємниці, діляться враженнями. Так відбувається неповноцінна, сурогатна заміна прихильності до людей, прихильністю до предметів.
• Нерідко батьки, які багато часу проводять на роботі, але мало часу приділяють сім’ї, намагаються компенсувати свою відсутність вдома та брак уваги до сина, доньки численними подарунками.
• Цінність презентів у сприйнятті дітлахів зростає, вони починають проявляти скаредність, яка успішно переростає в класичну жадібність: «дай другові погратися», «пригости сестричку» не спрацьовує, бо кожен подарунок символізує дефіцитну увагу рідних людей.
• Ділитися часточкою дорогоцінної татової турботи, втіленої в красиву ляльку, не хочеться. Хто ж поступиться тим, чого собі бракує? Все частіше звучить «моє», «не дам», «не бери».Так проявляються риси жадібності.
• Паралельно народжується бажання мати все й багато. Це має бути тривожним сигналом, який сповіщає,- час переглянути підходи до виховання дитини, особливо підлітка.
• Заміна уваги предметним середовищем формує споживче відношення до батьків та сприяє вихованню поширеного пороку особистості, — ненаситності, боротися з яким на думку психологів, досить складно.

Надмірна увага

Так, інша крайність - надмірно уважне ставлення, шкодить не менше, ніж брак зацікавленості дитиною. Рідні люди люблять своє сонечко, намагаються виконувати, будь-яку забаганку. Вседозволеність виховує жадібного маніпулятора: «купи, купи», «хочу ще».

Боязнь самоти

У ранньому віці іграшки виконують роль справжніх друзів. Віддати улюбленого зайчика, все одно, що залишитися наодинці. Розставатися з друзями не хочеться.

Ревнощі

Заздрість на адресу молодших братів, сестер, яким приділяється більше уваги у збиток старшим дітлахам переростає у невдоволення, відчуття скривдженості, і як наслідок, ви постійно чуєте «хай не бере», «у нього більше», «це моє».

Ощадливість

Переживання за свої речі, іграшки, страх, що хтось зламає красиву машинку, загубить пазл до картинки, порве книжечку не схиляють до щедрості. Дитяча дбайливість має бути поміркованою.

Матеріальна скрута

Обмежені доходи в родині, які виключають можливість придбання омріяної ляльки, бажаного, але недешевого одягу сприяють формуванню схильності до скупості, неподільчивості. Застереження дорослих: сховай, грайся сам, нікому не давай, ти знаєш скільки воно коштує, вимагають забути про щедрість. Щоб ця невесела фраза звучала рідше, завітайте в магазин ВАЛЕО, де якісні, сучасні товари діткам різного віку можна придбати за демократичними цінами, розрахованими на вміст будь-якого гаманця.

Режим надмірної економності в родині

Суворою звітністю за кожну річ, ощадливістю, що межує зі скнарістю, виховати щедрість, скоріш за все, не вдасться. Скупі батьки мають прижимистих чад.

Негайно поділися! Чи виховують щедроти примусом?

«Не дам» - сердито кричить донька, ховаючи за спину ведмедика. «Вона не дає»- заливається слізьми подружка. Що робити? Невже ваше чадо росте скупієм?

• Кращий спосіб навчити жадібності - вимагати ділитися.
  Віддаючи своє, мале відчуває дискомфорт, обділеність. Про вмовляння, переконання, метод примусу забудьте!Не давати іграшку право її власника.
• Залиште за малечею привілей розпоряджатися своїм майном, навчіться спокійно сприймати дитячий вибір, будьте готові почути «ні». Ви ж попереджаєте: не чіпай мамин комп’ютер, не бери братову книжку? Та й тато не дозволяєте аби кому користуватися його автомобілем! Чому дитя не має права розпоряджатися своїм добром? Поважайте особистий простір найменших, якщо хочете виховати людину, яка цінує свою та шанує чужу власність. З метою виховання подільчивості  скористайтеся іншими методами.

Візьми моє. Вчимо широті душі. Найпростіші методи.

• заохочуйте власним прикладом: віддавайте зайві речі знайомим, пригощайте шматочком пирога сусідів;
• вчіть обмінюватися: візьми мою синю ручку, я твою червону;
• запобігайте сваркам за ігровий матеріал, непомітно контролюйте ситуацію в зоні ігор, встигніть погасити непорозуміння перш ніж спалахне розбрат;
• вирішуйте конфлікти швидко, схиляйте до компромісу, не дозволяйте комусь одному привласнити предмет поділу;
• частіше грайте в ігри типу: «тобі, мені, бабусі, яка живе в іншому місті», «тобі, мені, сестричці, що пішла до школи»; так можна ділити цукерки, зайві речі, будь-які предмети, що мають цінність для маляти;
• виконуйте рішення: пообіцяли в разі неподільчивості відправити спірну річ на «відпочинок», дотримайте слова; будуть сльози, протести. Поясніть спокійно: сьогодні іграшкою гратися ніхто не буде; зацікавте конфліктні сторони іншим заняттям.

Що порекомендувати батькам:

1. Не докоряйте за жадібність, усуньте причину.
2. Не забирайте нічого, проти волі дитини, щоб заспокоїти сусідського хлопчика, який забажав машинку вашого сина.
3. Допомагайте разом з дітьми тим, кому потрібна допомога: годуйте бездомну кішку, діліть тістечко на всіх присутніх, дозволяйте скористатися вашими речами після вашої згоди.
4. Не називайте малих жаднюгами. Пам’ятайте, цим ви схиляєте дитину до думки, що вона іншою бути не може.
5. Не соромте в присутності сторонніх: подивись, всі думають, що ти жадібний. Дитині важко встановити  взаємозв'язок між своїми  вчинками й думками чужих людей.
6. Йдучи в гості, де будуть діти, не забудьте взяти іграшки, якими не шкода поділитися.
7. Хваліть за щедрість. Дитя повинно знати - мама й тато радіють, коли їх донечка вміє поступатися, дарувати приємність людям.

Кожного дня згадуйте : найкращі вчителі — батьки. Якщо ви самі не скряги й все робите правильно, жадібність не приживеться в душі малюка. Яблуко від яблуні, як відомо, недалеко котиться...